Місяць втонув в нічному небі
Так глибоко пірнув в обійми океану
І ли́ше голова блистить в небесній гладі
Оточений з усіх боків зірками
Омитий свіжим вітром в тиху ніч
Він тіло підставляє далеким сонячним торканням
І гріє, лежачі на спині, свій бугренистий бік
Не має ні бажань, ні знань, ні сподівань, ні мрій
Йому здалося - комета пролетіла
Ох як багато він їх бачив: своїх коханок, цих блудниць
На мить згадавши про всі рани
Що полишали поцілунками вони
Ті пристрасні гарячі дами
То прилетять на мить
То відлетять назавжди
А він спокійний, лежить по серед неба
Минув вже час даремного чекання
Лишилась тільки вічність для зізнання
Хто ж все це сотворив?
І що покоїться в долоні сонячних обійм?
