Мабуть залишу я на завтра сподівання,
Моя остання ставка фішок на любов,
Коли у пристрасть переходить спілкування,
Вино смакує вже, як виноградний сок.
Думки засмучені легесеньким дурманом
І в кожній вені через серце знов біжить
Мій сумнів віку припорошений обманом,
Чи може варто, на все плюнуть й полюбить?
Доречно в ребра запустити знайду-біса,
Раз в грішну бороду вселилась сивина
І подивитись, чорт візьми, з якого тіста
Було замісено оте, що звуть душа?
Знов пережити цю любовну одіссею,
Відчути голос хриплий здавлених мембран
І карі очі свої втуплювати в стелю,
Любов останню довіряючи зіркам.
І малювати…Малювати те творіння,
Де ми з тобою вже літаєм в небесах,
Де те розхристане в опівніч божевілля
Під ранок тихо завмирає на вустах.
Чи варто плюнути на все і закохатись?
Щоб знов висушувати душу до кінця,
Зробити з серця подарунок і зізнатись,
Що все життя моє від нині лиш Вона!