Я ішов по воді по коліна в траві
По землі мов по п'яти в блакить
З голови все почалось і в тій голові
Сміх і дзенькіт сріблиться й бринить
Я ішов по землі по коліна в багні
І долонею зорі збирав
І нанизав на ріг одноокій весні
Наче сіно веселки із барв
Я ішов, я стогнав, я ступав знизу вверх
Я ставав щохвилини спочити
І об свою Голготу я ноги обдер
Неба сіно в стоги щоб сповити
І Голгота уже не в камінні й дірках
Не жорстока й палюча від терну.
Я іду по голках по коліна в снопах
І з гріхів проростають зерна
І Голготу мою оминають ченці
Бо не знають чи можна іти тут
Там де неба снопи і де зерна оці
Із гріха проростали любити.
І Голгота моя наче ніжна земля
Де ідеш по коліна у крові
Де гріхи і снопи і зерно і дитя
Все пророста з любові
