Сльозилася верба цілунком долі,
Цвіла у дні яснім, співала волі,
Із вітром гомоніла, обіймалась,
Зимі там реготала, бо прощалась.
Весну в собі будила квітанкову,
До холоду сміялась тихо знову,
Так гордо підіймала цвіт- очиці,
Трусила з себе сніг, немов вовчиця.
Он сонечко зіп'є краплини- сльози,
Впадуть вербі до ніг пусті морози,
Сміятиметься навіть серед ночі,
Теплом огорне, світу, теплі очі.
Замріяно співатиме у гаю,
Піддасться запашному квіто- раю,
Де защебече в небі знов пташина-
Весни вже час- прийшла її година.
Скільки б зима не реготалась, а Весна переможе.
