Намалюю вітер поміж яблунь сонних,
Крізь гілки без листя, сонце в небесах…
І тебе в хустині, в тонах біло-чорних,
В тій, що в сад ходила у пророчих снах.
Талу купу снігу під промоклим стогом,
Ряд слідів на сірій, змерзлій ледь траві
І руду собаку за сусідським плотом,
Що скулить й радіє, мов дитя, тобі.
Намалюю в небі клин птахів із Півдня
І тепла добавлю фарбами в твій сад,
Хай воно прогріє здичавіле гілля,
Поки для обрізки не прийшов ще час.
Певно, ти ж чекаєш, сонце з нетерпінням,
Березневі ночі з присмаком весни,
Перше те брунькове, молоде свавілля,
Що так спокушає яблуню цвісти…
Так чому ж тримаєш в клобуку, у клітці,
Соколину волю, як птахів монгол,
І думкам борониш відкривати дверці,
Щоб любов не всілась на душі престол.
Хай весна квітнева стане твоїм щастям,
З яблуневим цвітом пристрасть принесе…
Ну, а я? Як вийде…Може, й мені вдасться
Десь у тій любові, теж знайти себе.
