Колобок у школі вчився.
Надто мудрим він зробився
І від того загордився
Неборака.
Повідомив в Інтернеті:
- Я служитиму планеті,
Я не сонце, що в кашкеті
І без фрака.
Вийшов вранці, засвітився,
Як із книг наук напився,
Полем, лісом покотився,
Вліз усюди.
Плив рікою, морем, ставом.
- Що це за така вистава? –
Полилась розмова жвава
Поміж люди.
Вчуло сонце, образилось,
Під горою примостилось,
Ковдрою із сосен вкрилось,
Задрімало.
Сім днів спало безпробудно.
Спершу людям було чудно.
Потім жахно, потім нудно
Якось стало.
Колобок щодня котився,
Дзиґою між вулиць вився,
На дахах, як птах, мостився -
Та даремно.
Мало сяйва мав у собі,
Ґуль набив собі на лобі,
Людям він набрид, худобі,
Тиждень темно!
І прогнали його люди.
І корови, і верблюди,
Коні, кози, пси-приблуди
Пхали в плечі.
Колобок заледве змився,
В ту хатину закотився,
Де із тіста народився
В хлібопечі.