Це входило вже у звичку -
на потім відклавши себе
/Приблизно на кілька тижнів ... а втім, хто там зна до 'поки'? /
похмурий різати день, як конверт канцелярським ножем,
ще понеділок?... дивно /... здавалося, вже вівторок ... /
Це входило вже у звичку -
сніданок: яйце і бекон
сонному чоловіку і каву чорну міцну собі,
і швидше б втекти від питань, босоніж - як є- на балкон,
полірувати консилером ранку на нижній губі ...
Це входило вже у звичку -
закушені губи / терпи!
під час подружньої ласки ... хоч би не промовити 'ні!' /
півночі не спати і уникати дотичності спин,
порівнювать десять тижнів і вісім розтрачених літ...
Це входило вже у звичку -
дивитися знов у вікно
крізь об'єктивну даність будинків, провулків столиці,
крізь дощ, перехожих ... мало що ще в цій задачі 'дано' ...
та головне - віднайдено ... і СМС 'не спиться?'
Орігінал:
Это входило в привычку -
задвинув себя на потом,
/где-то на пару недель...ну а впрочем, как знать до 'когда'?/
вспарывать будничный день, как конверт канцелярским ножом,
и удивляться, что вторник /странно... казалось, среда.../
Это входило в привычку -
на завтрак яйцо и бекон
сонному мужу и крепко заваренный кофе себе,
и поскорей от вопросов, как есть -босиком- на балкон,
заполировывать фильтром ранку на нижней губе...
Это входило в привычку -
закусывать губы /терпи!
время супружеской ласки... не сжаться б в отчаянном 'нет!'/
и, избегая полночи соприкосновения спин,
сравнивать десять недель и восемь растраченных лет...
Это входило в привычку -
смотреть, улыбаясь, в окно
сквозь объективную данность домов, переулков и крыш,
мимо дождя и прохожих... да мало ли что там 'дано'...
главное то, что искомо... и смска 'не спишь?'