«Не збагнути»
Чомусь коханням мене рвало
Хоча в душі воно цвіло
І та душа не раз вмирала
Та щось у ній іще жило
Жевріло променем світанку
Лилося краплею роси
Десь причаїлося на ганку
Злякавшись літньої грози
І не проси його забути
Коли зустрів ось ту весну
Її було все ж не збагнути
Чому кохав її красу
Таку просту і незвичайну
Що загубилась між віків
Її усмішку життєдайну
Ще ненаповнену гріхів
Віталій Прокопович….
02.03.2018.
