У криницях очей застигають літа
Як милує чуття легкий дотик долоні.
Ти для мене і грішна, і трохи свята,
Коли твій силует прикрашає безсоння.
Підхопив я зненацька любовну чуму,
Що вражає з-під брів як розказана притча.
Чи збагнути колись мимоволі, чому
Я тобою горів і навіщо позичив?
Чи болюче поранить цю душу живу,
Чи без сліду минеться шалена love story?
Але знаю, згадають нічні рандеву
Під склепінням небес горді київські зорі.
Та в криницях очей не зупиниться час.
Не вгамує чуття терпкуваті печалі.
Я востаннє торкнусь до дівочих окрас
І спустошиться світ на пероні-причалі.
