Тут, в сільській глушині, справ великих мирських небагато
Тут, в сільській глушині, справ великих мирських небагато,
провулок убогий хіба турбують підвода і кінь.
А білий день настає й зачиняю тернові я двері,
щоб у оселю порожню не завітала думка жива.
Буває, щоправда, по звивистих вуличках вузьким,
траву відхиляючи буйну, ми з хати до хати йдемо.
Зустрівши ж сусіда, ми не даремно язиками плещем –
мова про тути у нас, ділимось як що росте.
Коноплі у мене щодень набираються сили;
розпушена мною земля теж роздалася вшир.
Я весь у боязні - а раптом іній чи сніг на посіви,
й кінець тоді сходам моїм, закриє все дикий бур'ян!
ділимось як що росте 
