Анітелень. Й я у світлій печалі
вертаюся стежкою, що заплутала у хащах, домів.
А у ущелині, біля прозорої річки, перепочити приємно.
Зовсім не кваплячись бруд, змити із втомлених ніг...
Тут якраз і вино молодеє достигло – його я процідив уважно,
є також й курка у хаті – і в гості сусіда надвечір я зву.
Сутінки. Сонце сідає. Та що нам до того?
Хмиз в печі запалав – й яка ще потрібна свіча?
Радість нехитра отак-от й приходить й стає навіть сумно,
що не продовжити ніч ні на мить.
Розквітає на небі зоря.
Курку ж не будемо різати для сусіда? 
