Ви знаєте, що я вічний, живий! –
Світ любив Син, і ріжні а́рхи…
Виходжу я : шти́ри релігії-тетрархи…
Більш знов живий…
Ти знов новий…
Ослаблен всіх під небом тетрастих…
І набираюся, ще набираюся у Тебе…
Чого ж це наберусь від них, оцих?
Та так, нічого: розум в Небі.
Так чудно! що спасінь у всіх не густо!
Тетрархи – як би: що розвіятись… у пустку…
А на́що?
дух цьому не суперечить??
Поети перськії! аж содрогніться, ре́чники!
В Дусі Святім дитина,
в Храмі цнота захована від духів злих,
від добрих – але от… земних…
Всенайкоштовнішая – Сходу ця перлина!
ця Отроко́виця – і Бога прийняла…
Сказано пів дитині-півжоні:
«І меч прошиє тобі душу!»
І плакало б, і плаче це в мені.
До вас прийти і хочу, й мушу:
Поети! лицарі свободи і краси!
І хто вам, божі, смів коли перечити?!–
Ви, праведні, голодні,
Неба й землі речники!
Ми будемо судити світ!
й навіть, як Павло каже, ангелів:
Чи так жінок Сходу прова́дили…
Чи й так на Заході, своїх, провадили.
Чи судив хто любов???
Супроти кого божий суд –
проти любові?
Хто суд любові? –
після цього однесуть
куди?
А Син, Чистійшеє Любови Око,
аж сама лагідність, безгучність, стих –
Одті́павсь! – Велич! –
за усіх та й на хресті…
та і зати́х…
Це нині – над любов'ю Сина сміх??
І каже: ти пиши, неси любов до всіх…
Чого не слухать Її,
що з Любові, щоб спасти??
Поети всі!
Бог тягне світ до пустоти?
які тетрархи тягнуть всіх –
до пустоти?!
22.11.2006