Поема
1
Як іде каравела під о;гненними
парусами!
В амбарів зі скреготом
відпадають навіси.
Заборони в душах –
перетягуються з духу
аза;ми!
Людям – прямо витікають
затуляти очі біси.
– Перемкніть,– кричать,– очі!
Вибачаємось за пропущену правду,–
навіщо любов?
нащо цей жар і
пожари;ще!
Накажемо неприморожених за цю
провину!
Терміново – руїни!
Обмерзлих наради! Поради!
Накінець – паради!
Ми в місці пожежі
скинемо скомпоновані бісами новини!
Смирно!
очі під укол! руки за спину!
Вам не спечно, вам холодно!
2
Бог – мій! у мені вулкан гряде!
Вулкан прийде!
Земля знемагає.
Переломлюється день – у день,
любов людська – у ніч:
знаю, братці, все знаю…
Я вас попелом вже…
європейськії гончі і зайці,–
вулкан іде!! –
я вас попелом вже посипа;ю…
Іже, братці, що спраглі,
сльозою омию!
сльозою –
по-найвищому і одспіваю…
Я сльозою!–
камінчики з стін де-не-де…
Вулкан гряде!
Вулкан гряде.–
Земля знемагає.
Ламаєм хліб!
Де бачили день?
Вип’єм Кров! Божу –
вип’ємо – ве;лію маєм!
П’ємо Кров-Любов?
Чого ж в грудях отут?
Бо земля знемагає…
Ісус входить у жили!
Невисоке, питаєте?
Ні, невисоке неможливе…
3
Терміново руїну! Приморожених наради!
Кафедри!Поради!
Накажем! – недосить обмерзлих –
й за цю провину!...
Смирно! очі для телеуколу!
руки за спину!
Вам холодно!
Боже мій! іде твоя каравела
під огненними парусами!...
Упало зі скреготом замків
і навісів двісті!
Людей з боліт вяжуть канати –
не рахують й за людей із азами!
На очі – як на амбразури –
кидаються
голими задами біси!
Вітер! Дзво;ни!
Дзво;ни!!
пальці затиснені на мотузка;х!...
Ім’я Господнє завжди стане
з вами!
Вітер з нами!
Завтра пожежу я розпущу
в парусах!!
Вітер! Дзво;ни! Дзво;ни!!
пальці затиснено на мотузках!
Вмолю я – Серафима святого туди –
прив’язать!
де щогла відпуска
серцю надії!
Господа Сил – Ім’я завжди з вами!...
Це – мимо мишок морських
пливе –
завжди пливла –
Небесна Любов,
Страшенна Любов під огненними
парусами!!
Дзво;ни! Вітер!
Дзво;ни!!
пальці – на мотузках!
Ах! як іде каравела! –
коли теє Бог попуска!...
Коли всі вибігають –
в паска;х!
Вогонь!
Любове, Вогонь!!
Притягальне –
до Бога!!
Все інше не пуска…
Всі літальні!
Все! – літальне.
– Нічого не скажем, – скрегочуть біси,–
річ геніальна…
4
Нащо теє, Боже, знати?
Сла;не море –
такі і помо;ри.
Та якби в матеріальнім гною –
діло й горе!
Нащо – хвилі ревні мені дати-гнати!
Нащо тобі, милий Боже, небо –
захитати?
Що ж!! – примовкну
і на цьому віражі.
Ревности надбав – прийди
з оковами:
Снаги не уріже вітер –
на ножі!
Не досягну Серця –
Ти!
це Ти! – мене
неподарунково;го!–
Сам прийди – й до Серця привяжи!!!
Бог – щогла! ревнитель,
більш не запакований…
Легітним – йдуть більш
сусальнії діла…
Піною на мене – на неприбуткового –
Падає! –
усепрекрасная! –
хула!!
Щоб тобі у морі дивім –
помогла Щогла!...Й ти розп’ятий, – і морськая мла!
Слава, тобі, Боже!
Звір морський реве
з-за слів ще Старого завіту!
Слава Богу –
в іншу планетність знявсь –
і став.
Здви;гнись, не зовсім якийсь,
цей світе!!
Хочу Нового!
любов де!!
Богоматір і Христа!
Щоби палубу світ!
мов сідницями перста;;в:
Жадав Нового!
5
Доносив з хвиль Ім’я Христа!
Що тут ходить? бродить горе…
Слане море – слані і помори.
Нащо їх було б правда;ти?!
Нащо на глибинах зір незгли;бне дати:
І ще тобі, Боже,
Боже! Небо треба захитати!..
І оця всемирна вже гибло;їдність!
Бог –
поета про що про;сить?
Налагодить, – в собі но;сить…
Темінь хвиль –
в темні скляні покоси ля;сните,– і –
у;хнете в серця параболо;;їд!
в пала;ючий-пала;ючий параболо;їд!!
О, де!..
!Іде! каравела під огненними парусами…
З амба;лів від скреготу – вискакують
біси!
В амбари зі скреготом заштовхуються
нагороди, заборони й навіси.
Й побігли
у Небо,
І побігли:
Вітри! Живі! з вами.
Розігнались –
обійми
у Небо,
живі! –
Як Живому казали.
І – вітер! Дзво;ни!
Дзво;ни!!
пальці затиснено в мені
на мотузках… Ім’ям Господнім, ах,
коли Бог запуска!!
Притягальність! Безмірне на людях!–
Бог у цім геніальний…
Все ж в кусках, –
Бог Христос! – притягальний!
2006
