- Дідусю, дідусю, а розкажи мені щось!
Старенький чоловік відвів зацікавлений погляд від улюбленої газети і зітхнув. Він дуже любив читати: чи то газети із заїждженими темами, чи серйозні книги, чи «легеньку» літературу. На полицях його бібліотеки мали місце і релігійні книги, і філософські, чимало медицини також ховалися там від чужого ока в очікуванні, коли їхньому господареві захочеться знову щось почитати.
- Я прочитаю тобі казку… - пробуркотів. – Ти ж любиш казки!
- Ти мені їх вчора читав! – відмовила дитина.
Онука у дідуся була дуже непосидючою. Вона могла говорити годинами без зупину, цікавилася усім, чим тільки можливо, а коли навчилася і читати, то не раз старенький доручав їй виконувати «важливу місію»: читати казки, легенди, міфи, які дитині були до вподоби, вдавав, що слухає їх, а насправді… або дрімав, або читав свої газети.
- Ну гаразд. – усміхнувся. – Давай розповім тобі про діда Нетяжку. – і гордовито промовив: Жив собі дід…
- Годі, діду, годі! – нахмурилася онука. – Я цю казку вже не раз чула, навіть знаю її напам’ять!
- Ну, то візьми й почитай щось. – буркнув і знову з великим захопленням прилип поглядом до газети, на титульній сторінці якої красувався напис «Нові ціни на газ», черговий раз лаючись на несправедливість цього світу по відношенню до простих громадян і пробурмотів улюблене «Йолки-палки!».
Онука тим часом зайнялась вивченням першої кращої книги, що попалась їй під руку – першого тому великої радянської енциклопедії з красивою помаранчевою палітуркою. Дитина із захопленням гортала старі сторінки, що пахли друкарською фарбою і так званою «давністю», що завжди її приваблювала. На сторінках з’являлися і космос, і тварини, і різні відомі постаті радянщини. Час від часу, коли різні держави приковували її погляд, відривалася від читання і дивилася на стару карту часів СРСР, що висіла над дідом.
Дідусь ще не раз із захопленням встиг прочитати газету, вивчити телепрограму і навіть подивитися улюблені «Факти», що завжди з’являлися на телеекранах об 12.45. Потім був обід, і червоний бабусин борщ швидко сховався у його шлунку разом з хрусткими котлетами, знову у його руках опинилася газета, яка на цей раз швидко надокучила і була схована у великій шухляді тумбочки, що стояла біля ліжка.
- Ну гаразд, - промовив. – Давай розкажу тобі щось…
Онука сіла навпроти нього, відклавши убік енциклопедію, і з великим захопленням завмерла.
- Що ти хотіла б почути? – спитав.
- Ну, щось про твоє дитинство… - відповіла.
- Ай, та ти й так усе знаєш! – махнув рукою. – Знову крутити стару платівку…
- А може, було щось веселе?
- Та якби ж було… - замислився на мить, глянув на годинник і посміхнувся. – Та є одна історія! Я тобі її ще не розповідав!
Дідусь пригладив правою рукою свою чорну чуприну і ледь помітно усміхнувся.
***
То було давно, коли я себе ще не пам’ятав. Про це мені казав батько, а батькові дід… Та й мені дід колись про це мовив словечко.
Стояло бабине літо. Сонечко приємно гріло землю, де-не-де з’являлися перші жовті листочки, дмухав легенький вітерець. Підкрадалася пора жнив, тому більшість дорослих із села були або в полі, або на городі.
Дід дрімав на вулиці, на ґанку. Він прикрив утомлене обличчя капелюхом і канув у солодкі сни, час від часу шморгав носом і ледь-ледь хропів. Довкола бігали онуки, бабця порпалася коло хати, час від часу розгинаючи спину, і поглядала то на онуків, то на діда, що мав би слідкувати за ними (ну, принаймні, мав робити вигляд, що слідкує).
Раптом здійнялася курява. Вітер засвистів, немов навіжений, довкола загуркотіло і серед невеликої сільської дороги, що проходила повз дідову хату, з’явилася хмара з піску та глини. Вона висіла над дорогою якусь мить, поки з неї, немов Пилип з конопель, не вискочила бричка. Двійко запряжених білосніжних коней дзвінко цокали копитами: стрункі, довгогриві, у красивій дорогій збруї – вони тягнули за собою не менш красиву бричку яскравого кольору, у якій сидів пан, теж не менш дорого вбраний.
Незнайомець спинився перед двором старого і щосили його погукав:
- Агов, діду! – почув крізь сон чоловік і миттєво вскочив, мало не скинувши з себе капелюха. Діти разом з бабцею теж завмерли, не відводячи очей від пана.
Дід підвівся з ґанку і повільно попрямував до брички; від неї віяло холодом і страхом.
- Так, шановний… - промовив. – Я Вас слухаю.
Незнайомець поправив свою блискучу кресаню і мило посміхнувся. Його пишне вбрання відразу ж прикувало до себе погляд старого, а жести були дуже інтелігентними як для жителя цих місць. Видно, панок був заїжджим.
- Ви не знаєте часом, як мені доїхати до сусіднього села. – відповів. – Бо я вже котру годину ганяю своїх баских довкола вашого селища, а як далі їхати – не знаю.
- Та ви їдьте цим шляхом, аж до перехрестя, а тоді звернете направо. – кивнув. – Так доїдете до сусіднього села. Правда, дорога трохи далеченька, йде понад річкою та попри лісочок, але, поки не стемніло, доберетеся. – кивнув на сонце. – Бачите, ще якась година – і воно сховається.
- Дякую, шановний. – ще раз посміхнувся панок. – Бачу, чоловік Ви тямущий та й змогли мені пояснити дорогу… За це буду вдячний.
Незнайомець сховав руку за каптан і витягнув велику коробку з цигарками. Таких цигарок прості люди не бачили, не те, щоб пробували.
- Бачу, любите люльку посмалити. – кивнув, – А тепер спробуєте справжню цигарку. – і простягнув коробку дідові. – Виберіть собі якусь.
Дідусь хоч і здивувався і дещо злякався такої люб’язності, проте вхопив першу, що потрапила йому на очі, цигарку і також посміхнувся і відповідь.
- Дякую…
Незнайомець швидко стрибнув до брички і коні, немов ужалені, швидко помчали геть. За ним здійнялася курява, як і при його появі, знову все загуділо.
Старий дістав сірника, щоб прикурити, проте швидко відсахнувся: у руках була не цигарка, а собача купка.
- Тьху! – плюнув і швидко перехрестився. – Нечиста сила якась! Упаси, Господи!
Цієї ж миті курява зникла і дорога знову стала чистою, немов нічого й не було.
Сонечко поступово пішло на захід, дорослі поверталися з поля і городів. Вітерець ущух, стало прохолодно.
Дід ще довго стояв коло воріт, плювався, хрестився, лаявся і щось бурмотів собі під ніс.
ID:
776030
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.02.2018 16:34:01
© дата внесення змiн: 18.02.2018 16:25:14
автор: Ольга Плай
Вкажіть причину вашої скарги
|
