Дякую) Кольори насправді апокаліптичні: яскраво-жовтий, рожевий і криваво-червоний
Але звучить гарно, так)
Маргарита, по суті, епізодичний персонаж, але дуже вже до душі припав. По-перше, моментами вона надзвичайно нагадувала свою булгаківську тезку. По-друге, вона лікар, а це вже мій особистий фетиш (та й не лише фетиш: коли працюєш у медицині, хоч гуманній, хоч ветеринарній, починаєш по-іншому ставитися до певних подій). Так і є - її шкода. "Против реальности она была бессила", - чи якось так. Просто в найболючіше потрапило. І не писати про неї виявилося нереально, хоча форму знайшла не зразу: спершу намагалася вигладити, причесати. А потім зрозуміла, що її стиль ось такий - нарочисто неакуратний, вільний і майже білий, розмовно-цинічний... А Бога... На жаль, у тому світі, де вони живуть у нього й правда обмежені можливості. Якщо не вважати богом безжальну Реальність, звісно. Але від неї чудес не дочекаєшся...
