Після психологічно важкого дня хтось із гостей сказав “селяві” навіть не підозрюючи як сильно цим допоміг.
Був один із тих святкових днів, коли у хаті збирається багато рідних людей, всі спілкуються, усміхаються, і Тара також, хоч насправді відчуває себе не те, щоб нещасною, але і не щасливою. Не хоче бути тою, яка втікає нічого не сказавши, тому ввічливо перепрошує і каже, що йде до друзів, однак вирушає гуляти одна. Зазвичай, вона не шукає пригод, але того дня пригоди шукали собі жертву і знайшли її.
У супроводі класики, яка доносила дивовижні звуки через навушники, Тара дійшла до землі, яку батьки придбали 10 років тому, і яка пустує до тепер. Вона перпендикулярна швидкісний трасі, і хто зна які сили потягли дівчину на неї. Останнє, що візуально пам'ятає - бампер яскраво жовтої машини. По відчуттях - нічого, не страшно було помирати. Здається, Тара навіть усміхалась, ніби знала - це не кінець, а навпаки: тільки тепер усе починається.
