Не хочу думати про минуле, воно манить своїми руками,
Манить глухою біллю і втраченими роками.
Забиває цвяхи у ще не відкриті дороги,
Хитро, підступно весь час наставляє роги.
І в закуточках пам'яті пригадує всі поразки,
Наївні, намарні мрії, котрі не знайшли розв'язки.
Хоче мене зупитини і біля себе тримати.
Страшно про нього думати, минуле - залізні грати.
Не хочу думати про майбутне, воно ще таке примарне.
Зробити хоча би щось, не гаяти часу марно,
Сміливо вперед ступати, без остраху йти.
Кудись таки долетіти і щось таки віднайти.
Майбутне ласкаво манить квітково-солодким співом,
Та варто ступити крок, як знищить палючим гнівом.
Зруйнує усю павутину, котора наплелась думками
І буде по ній топтати, сміятимется над нами.
Минуле занадто тужливе, майбутнє - ніким не відоме.
Я краще побуду собою. Тут. Зараз. У себе вдома.
Легким ароматом кави, на струнах зіграю мотиви.
Сьогодні я знов у дорогу. Сьогодні я знову щаслива.
15.07.2018