Є такі люди – птахи... Вони можуть ходити, опускаються на цю грішну землю на час, але потім знову злітають в новому пориві для того, щоб побачити її з висоти польоту, здивуватися, захопитися нею в черговий раз, потім красу цю передати іншим ... в слові своєму, в віршах або прозі. Романтики, поети, ті, хто стикаючись з цинізмом життєвим, продовжує вірити: чиста любов, добро без вигоди, дружба без користі існують на світі.
Тоді душу свою люди їм відкривають назустріч. Наївні птахи ... Не лізуть вони самі і душу ні до кого, не повчають, не виховують. Хіба ж то можна у взутті топтатися по чужих долях? Хоча в небі яка же ж там бруд?
Легко довіряються вони "доброзичливцям" своїм, бо вірять: доброзичливець той, хто бажає тобі Добра. В істинний сенс цих слів вірять.
Вільні птахи. І нехай би літали, так ні ж ...
Так не буває в житті, тільки в казці. А життя далеке від казкових образів і щасливих фіналів. Заплутуються птахи в тенетах реалій, крила собі ламають в безглуздій боротьбі з цією сіткою, з цим павутинням, зітканою з обману і користі. Здається їм тоді: Світло потьмяніло, і згасло сонце. Хто ж їм "доктор", цим птахам, винні самі ... Винні? Слабнуть вони від боротьби з цим брудом життєвості, відстоюючи свої устремління, переконуючи: є світло в кінці тунелю ... Тріпочуть їх поранені крила.
А люди - вовки зїдають птахів - закон природи. Але дістати їх не вдається хижакові, коли вони в польоті, високо в небі. На крилах натхнення вони, недоступні чиїмось зубам. Та не вистачає їм сил завжди літати. І дуже вони ранимі.
А якщо крило зламане від чиєїсь заздрості або зради? Тоді довго не піднімається птаха в небо. Але є у неї є зграя таких же, як вона, побратимів, товаришів по польоту, по творчості, по перу. Вони допомагають, не залишають, кличуть її в небо знову. Це надає їй натхнення і надію на новий зліт.
Подивіться на небо ... Он вони летять ... Високо ширяють в чистому просторі, де так вільно, так легко дихати. Там ніщо не тисне, немає ні капканів, ні пастки. Шляхетні їхні помисли. Летіть, не бійтеся. Тут, на землі, людям потрібно дивитися на небо, бачити зірки, сонце і вас у польоті ...
Потрібні люди-птахи, хоч і дивні вони ... Ідеалісти. Просто блаженні іноді. А інакше як не задихнутися від цього "реалізму життя", і як вірити, що є в житті Світло?
ID:
798640
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.07.2018 05:54:27
© дата внесення змiн: 23.11.2018 10:31:43
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно! Цікаво.
