Шумить море, до Афону хвилями шепоче,
Наче яку таємницю вивідати хоче...
Піна бризкає у скелі, тиша на світанні,
І монашеські оселі пливуть у тумані...
У каливах одиноких лампади зоріють,
Перли сліз в очах у старців глибоких жевріють,
Ніжно ллється спів горами в небесне люстерце,
Миру спокій, поки б`ється Афонськеє Серце!
Спокій миру, доки дише Гора мармурова!
Вітерець оливу лиже, і солодка мова
З вуст відлюдника святого в келії убогій,
Що до образу схилився в тиші вечоровій!
