Вже скоро ця осінь нас щедро вгощатиме зливами.
І будуть її блискавиці лякати птахів...
А, хочеш, втечемо із міста - і будем щасливими!..
Ми будем сміятись, на зло їй, в один з вечорів!
До нитки промокшу зігрієш своїми обіймами
І так, як колись, зацілуєш мене, молоду,
Десь поміж яскравими, ніби ця осінь, калинами,
В іще не оголенім, ще не безлистім саду.
А потім, усміхнені й втомлені, в затишку нашому,
У домі, в який свої душі вкладали разом,
За чаєм, ми будемо мріяти - вже по-інакшому,
Про наше майбутнє, наповнене нашим теплом.
Ця пристань нова незнайома з дощами минулими.
Іще громовиці осінні не били в шибки.
Ми сяйво кохання у спомини наші притулимо.
Нам осінь нових кольорів принесе в сторінки.
Ми в ній розпочнемо той відлік, де суму вчорашнього
Не буде. Позаду залишимо розпач і біль.
Ми вкрадемо в осені соку п'янкого найкращого,
Із самих п'янких і яскравих її божевіль.
