Кілька спроб позбирати уламки
Кришталевого дзвону світанків,
Відійти від дощів лихоманки,
Повернути на заданий курс -
Збито пульс
Незбагненно шалених скорочень.
Так негадано: в вересні – осінь.
Всесезонність любові пророчить
Шепіт листя. Мистецтва союз –
Охри блюз.
Час теплінь залишає на згадку –
Не ховає, мов лист у шухлядку.
Починають життя не спочатку –
З роздоріжжя ідуть у весну
Не земну.
В переходах міжколірних – зміни,
Жовтосяйне у грудях сплетіння.
Не уламки – перетини ліній.
Відчувають душі таїну –
Барви сну...
Барви сну...
Барви сну...
Хто спить він насправді не спить. Він бачить віще. Гарний вірш. Ще й глибокий. І глубокость ця камлательна. За що за тебе ніколи не прикро, так це за вміння об'єднувати в собі обидва начала. І чоловіче і жіноче. У змії язичок роздвоєний. А жалить вона ядовтим зубом. Роздвоєний язик це інше жало. Жало для мозку. Мені подобаються такі мови. Дякую.
Сни бачу щоночі. Не всі пам"ятаю, та емоція лишається. Якби був час на те, щоб малювати сни - отам би напоєднувала.....Але ж і спати колись потрібно)) От, за що люблю твої коменти,так за те, що після них не заснеш - думки не дозволяють))