Поезія – політ, але ж куди?
Відомий класик каже: в невідомість,
Де не було й тепер нема біди,
І де не відчуваєш болю-втоми.
Я ж мислю, це – у космосі політ
І шлях в душі людської лабіринти,
І скільки б не було поету літ,
Він сіє світло, вчить добро творити.
Поезія – негаснучий вулкан,
І його магму важко не помітить,
Він – без кордонів, не дає звикать
До сірості, а змушує тремтіти.
Поезія – це вибух без війни,
Що здатен небо Боже сколихнути,
Примусить і сльозу гірку зронить
І ланцюги сталеві розігнути.
Поезія – важкий до серця шлях,
Що вміє струни й мертві оживити.
Комусь – це сонце, іншим – переляк,
Та пить її – святі безсмертні миті.
2.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
...так, ніщо такне вражає, як художн, правдиве слово! 
