Не бійтесь слів, які в душі мовчать,
Такі слова чекають свого часу,
А дочекавшись - зразу закричать,
Бо їм на волю відчинили засув.
Слово з душі, що вирвалось, як крик,
Дива на світі може сотворити.
Слова спокійні до яких ти звик,
Можеш тихенько ними говорити.
В одних і других є своє життя,
Усе залежить хто перед тобою.
Одними відкриваєш почуття,
З окремим словом ти ідеш до бою.
А для поета слово – інструмент,
Яким ти можеш відчинити двері.
Колись поставлять слову монумент
В розкішнім парку, а не на папері.
Яка співзвучність думок, Селюче! ...і головне, щоб встигнути сказати ті слова людині... ще за її життя! 
