Тітка Ганна з дівоцтва відома в районі майстриня –
заслужила в людей неабиякий авторитет.
Її витворами аж по віко наповнена скриня:
кожна річ – то шедевр, ні для кого в селі не секрет.
Має душу тонку і на вигляд вдалася нівроку.
Їй вклоняються друзі, а недруг плете екстремізм.
На полотнах її розцвітає вкраїнське бароко –
заявляють знавці – й неокласика, й сюрреалізм.
Тільки всі ці слова тітці Ганні не дуже знайомі.
Вишиває своє, те що здавна на серці лежить.
Подушки, скатерки, рушники в її світлому домі
грають в барвах ниток, і хвилюють, і радують мить.
Кожен вишитий твір, наче пісня звучить солов’їна.
В’ється хміль полотном, розсипаються грона калин…
В сповитку рушників на стіні милі оку світлини –
кожен має свого: і онуки, і донька, і син.
Заслужили на честь рушника мати зять і невістка,
бо ж продовжують гідно початий прапращуром рід.
І чекає щодня про гостину дітей своїх звістку,
щоб спекти коровай і зустріти родину, як слід.
На світлини дівчат сокирки надивилися сині,
візерунки з дубів додають козачатам снаги.
Має силу рушник, і відоме те кожній майстрині,
що від чарів його України міцні береги.
20.09.2018
Прекрасний твір, Галиночко. Візьму собі на згадку, бо він також словесна вишиванка. Давно не зустрічала Ваших творів, хвилювалася. У ФБ не виходжу - заблокували.
Дякую, Ганночко! А в мене все літо були внуки-правнуки, та ще працювала до кінця вересня - нічого й не писала. От тільки після поїздки в жовтні на материк взялася за перо.
Дякую, Галиночко, за вірш! Дуже гарно! Це мені таке рідне і близьке... Бережу, як святиню, мамині ткані і вишивані рушники. А ще сорочки, яким уже багато літ...
Дуже гарно Галинко!!! Зачиталася. Багато чого пригадалося.У мене в родині вишивання це як династія.Від прабабусі до бабусі, тоді мамі перейшло те уміння, а тоді я прийняла цю естафету і дуже люблю вишивати і передала це вміння своїй донечці...