Думки мої, як сині лебеді,
Знялися в небо… й зразу ж сіли на воді.
Й простив, і загубився їхній слід,
Бо не вода холодна там, а лід.
Думки мої злітали вище хмар,
Коли ясні були, коли чорніш примар.
Коли - мене чарують і п»янять,
А як коли – за горло ладні взять.
Думки мої, чом важко на душі?
Гуляєте, мов вітер в комиші.
Думки мої, мої надії й мрії,
Знялись і полетіли… мабуть, в вирій.
08.12.2018 р
Гарний вірш!
Вони такі, летять й летять кудись Ти не жалій лиш вслід їм подивись, та не знайдеш у який бік пірнають, вони й самі не знають, відразу десь зникають...