В бездонність темряви чи світла?..
Від слів здригається повітря.
Спресовані пласти реалій –
Кохання й смерть усіх баталій.
І помах крил, і чорний морок,
І знову, й знов у землю порох.
Усе – ілюзія оптична,
Така матерія незвична.
Придумані і гроші, й одяг,
Тисячолітній грішний потяг.
Застигли масками гримаси
Вже неживої біомаси.
Метаном струєна планета.
Полює звідкілясь комета
Нібіру чорна загадкова…
Мовчать, як правда просить слова.
Вогнем візьметься зла довкілля,
Дарма варить ворожка зілля.
Капкан наставлений на душі
І мало що зосталось суші…
Не дай Бог, в темряви обійми,
Лише у Світлі душі вільні.
27 листопада 2017
(с) Валентина гуменюк