Українці, прошу вас, любіть Україну,
Не за щось, не для чогось, а просто любіть.
Не вливайте їй в жили отруту зміїну,
Поцілуйте в змарніле лице, обійміть.
Говоріть з нею, чуєте, мовою мами,
Зазирніть у її незбагнену глибінь.
Із нутра її виженіть сірі тумани,
Сонце віри и впустіть на її голубінь.
Не купуйте її, вона – диво безцінне.
Продавать не спішіть ні своїм, ні чужим.
Пам’ятайте про те, що життя ваше тлінне.
Лиш душа має позначку «вічний режим».
Ні, буде так, як я написала. А про голос вопіющего в пустелі... Ось, що я вам скажу: треба бути тим голосом. Рано чи пізно хтось слово почує. Простір чує, простір пам'ятає - і слово, і думку, і емоцію.
стелі(
...не у кожній душі українця та позначка є... На жаль! 
