Мені 13-ий минало,
Тато й мама атеїсти.
Як Миколая наставало
Усім дарунки, мені слізно.
Ой, мені було сумненько,
Дітям дарунки, цитрус май.
І так заплакав я гіркенько,
Що пожалів сам Миколай.
Й подарував мені подУшку,
Що як Свято настає,
Піднімаю її зранку,
А там уже дарунок є!
Як 14-ий минало
Я ту подушку підняв,
А цукерочок там валом
Миколай подарував!
І мені були дарунки
В 15 і 16 літ.
Було радісно і шлунку,
А ще конструктор й вертоліт.
А в 17 літ школяр ще.
Зима, з задачею важкенько.
А в Миколая, Свято наше
Під подушку рішення! й печенько!
Не полишав мене Святий,
Коли я і студентом став.
У час сесії нелегкий
Рішення і мандаринки дарував.
А в 20 літ я закохався.
Софію також вуз мій вчить.
Я у коханні їй признався,
Вона у відповідь мовчить.
А тут Свято Миколая.
На нього є завжди надія.
Зранку очі відкриваю,
А під подушкою Софія!
І Софієчка та каже
-І не знаю що сказать.
Твоя подушка важка дуже.
Не можу я її піднять.
Як опинилась тут не знаю.
Не поясню я фокус цей.
Але я тебе благаю
Зніми подушку з грудей.
Звичайно я підняв подУшку.
Дарунок чий я розповів.
Софія цьомкнула у щічку.
Я їй кохання море слів.
Із Софією ми разом.
Дарував нам персні Миколай.
А та подушечка із часом
Буде нашим діткам хай.
