Весна не може смутку подолати
Ні сонячним теплом, ні зеленню ланів.
У грудях біль і хочеться кричати,
Немає радості давно минулих днів.
Не тішить око білий цвіт калини,
Холодна пустка в серці і в душі печаль.
З роси сльозами вкриті полонини,
Не гоїть рани швидкоплинний час, нажаль…
Життя довкола вабить суєтою,
Народжує бурхливий вир нові світи.
Даремно все, коли поряд з тобою
Відходять строєм в вічність бойові брати.
Не можна порожнечу цю закрити,
Прихід весни не здатен смутку подолати,
Зробивши все, щоб ворога спинити,
Йдуть в небеса нескорені солдати.
