Ілюзій чашку на сніданок,
і пляшку на ніч перед сном.
Щоб мрії, сповнені коханням,
не залишались за вікном.
Щоб уві сні було натхненно,
щоб день на інші не походив,
щоб посмішки, думки і сльози
цей світ кохання хороводив.
Аби на мокрому асфальті
читати відповідь, чи прав.
І з чорно-білої веселки
мільярди набирати барв.
Щось знав Петрарка разом з Гете.
Рівняйсь на них: ліпи, пиши,
не думай про відносність щастя,
не обривай політ душі.
Підніжка － це коли сам собі
кладеш каміння на пуття.
Неначе мало перешкод тих
вже понакидало життя.
Нащо ж тоді плекати сум свій,
навіщо в мрії відбирати
все те, що вже було забуте,
а доля вирішила дати.
Ти за секунду до зупинки,
а може ось вже й вона.
І хочеш бігти. Та крізь мрії
вже близько майорить стіна.
Зруйнуєш? Так! Але що саме?
Стіну чи спільний дивний світ?
І сам собі то не пробачиш
ніколи. Ні. А час вже збіг.
Лишається лише повірить,
що час не точне поняття.
І варто стати на коліна
й вимолювати сприйняття.
Побільше чашку для ілюзій,
міцніше пляшку вибирай.
Але не так, щоб в них замкнутись,
а щоби втілювать в життя.
Той кожний любий поцілунок,
той кожний погляд, кожний раз
помножувати через щирість,
робити, щоб любов － за нас.
Роби все так, як вона любить.
не віриш, та молись богам,
вони не раз сказали правду:
в усьому винен лиш ти сам.
в усьому винен лиш ти сам.
