Де твої прозорі ріки?
Шепіт синього Дніпра?
Чути лиш дитячі крики,
Батька вкрала в них війна.
Що зробив твій люд з тобою?
Обікрав...всю розгромив.
Тільки матері з журбою
Все чекають на синів.
Молоду красиву дівку
Роздягнули до гола...
Зачекай, кохана квітка,
З них не змиється вина.
По шляхах давно розбитих,
Ніби птахи восени
Розлетілись сном сповиті
Твої дочки і сини.
Але ти не плач, кохана
Зверху видно всі гріхи.
Ті, ятрив хто в серці рани
Втратять ще свої верхи.
