Послухайте хоч мить мою любов,
Бо я так більше вже ніколи не напишу,
Це лиш частинка із моїх німих розмов,
Бо я завжди холодну чую тишу.
Не думайте, що я в ній охолов,
Ні, я її вам трішечки позичу,
Друг-музикант у зал уже прийшов,
Я звуки мов дитя йому залишу.
Що ви чекаєте? Якийсь крутий концерт?
Якого ще ніколи ви не чули?
А, може, знищите оте ущент,
Що не відчули?
Як друг зіграв, той зал не ворухнувсь,
Не зрозуміли, може це жахливо?
Він зразу вибіг, він того не чув,
Як в залі сталось справжнє диво.
Глибоко що, все в музику поклав.
Все, що людині близько і властиво.
Він по-своєму це все уявляв,
Ні подиху, ні звуку не фальшиво ...
Як друг його у парку наздогнав,
Як пояснити, що насправді все чудово?
Він просто щиро обійняв,
Достатньо було цього замість слова …
- Ти ж бачиш, музика перемогла твій слух,
Ти уявив її і це красиво,
Там в тому залі шепіт навіть вщух,
Як ти сказав усім, що дякуєш за диво …
Послухайте хоч мить мою любов,
Бо я так більше вже ніколи не напишу,
Немає в музики кордонів і оков,
Вона приходить навіть там, де чують тільки тишу ...
дякую
