Ряди моїх однолітків рідіють.
Нам на землі не оновити стрій...
В когось онуки хутко помужніють,
А хтось пішов ще зовсім молодий.
Бо долі гра, на жаль, нам незбагненна:
Лічилкою жорстокою ряди
Вона пронизує і нескінченно
Вселяє в серце тугу назавжди...
А в пам'яті: в дитинстві як бажали
Зрости й від мам пурхнути ми весь час,
Та діти вже свої повиростали
І так не часто в гості йдуть до нас.
Геть сум! Йому не можна підкорятись.
Вік не страшний, як є бадьорий дух!
Причин не треба, щоби зустрічатись
Із тими усіма, кому ти друг!
Оригінал.
Ряды моих ровесников редеют,
И на земле, нам не восполнить строй...
У многих внуки скоро повзрослеют,
А кто-то выбыл вовсе молодой.
Игра судьбы, увы, необъяснима.
Считалкою недетской по рядам
Она проходит и неумолимо
Печали в сердце насаждает нам...
А помнится мы в детстве так хотели,
Рости скорее, упорхнуть от мам...
Да вот уже и дети повзрослели,
И изредка приходят в гости к нам...
Печали прочь, нельзя им в плен сдаваться.
Не страшен возраст, был бы бодрым дух.
И поводов не нужно чтоб встречаться
Со всеми теми, для кого ты друг.
Автор Виктор Залевский