Вип’ю з вами пахучої кави,
мов меду у сотах
І збагну, що життя божевіллям
напилось мене,
Затамую свій подих у диких, солодких чеснотах,
Так, напевно, задумане стрімко й зухвало мине.
Буду дихати вільно, а може і ні - хай зомліє світанок,
Мені байдуже знати, що скажуть, за двох нас, зірки,
Трунок кави і ви - і розмаєм заквітчаний ґанок,
Наші долі, мов сон - де і злет, і де смак гіркоти.
Засмакую цей світ - вмию душу у нашому ранку
І нехай диким звіром урветься між нас вічний рай,
Тільки ми - й смак кавовий, і вільна спокуса на ґанку
І розмай, Боже милий, наш вічний розкішний розмай...
(С) Леся Утриско
красива поезія весни
Мудро, як на мене, Лесю! 
