Сопе-сопе маленьке дитинча...
Матуся називає його "со́пко",
Що схоже на пухкого калача
І проситься у неї слово "здо́бко".
Біжить-біжить у сні, мов зайченя
І тіпаються смішно його ніжки.
-Моє маленьке сонне кошеня...
Біля колиски ще побуду трішки.
Піде́-піде у світ широкий свій
І понесе матусині надії.
За тим дитям - молитв шалений рій
Й криштально чиста слі́зонька на вії.
Життя - не паска, не калач, не мед!
Та все ж буває і солодка старість.
Коли знобить, подасть хтось рідний, плед
І бачить в то́бі велич, а не жалість!
