Кудлатий вітер став на повен зріст.
Озброївся великою мітлою
І хазяйнує в лабіринтах міст.
Нема від нього і в полях спокою.
Мітла танцює, пристрасно мете,
У різні боки ногу підкидає,
Мов дівка із нічного вар’єте!
Стрибає, гнеться. А ладу немає.
Не хоче підневільним бути сніг,
Мітлі вертлявій зовсім не кориться.
Роями липне вітрові до ніг,
Щоб пурхнуть через мить і розлетіться…
Стомився вітер. Влігся горілиць.
І поряд бухнулась мітла безсило.
Поснули тихо – навіть не хропли.
І світ поки що залишався білим.
