Весна з ріллі, немов з шкільної дошки,
Стирає крейди залишки сирі
І на палітрі власній вже колошка
Найкращі фарби ніжних кольорів.
Всерйоз ніхто сваритися не буде
За знищені полотна. А зимі,
Творцеві їх, тепер не до етюдів -
Хоча б вдалося уціліть самій.
Задкує наполохана по полю,
Відлежується в темінь по ярках
І знов бреде у напрямі на полюс,
І помсту виколихує в думках.
Але весна того не хоче знати -
Грунтує для картини чорнозем
І рогозу торішню, й саду клаптик...
Щоб захлинулось зеленню усе!
