Тобі, хто не знає, як знайти щастя.
Тобі, хто не вміє відшукати долю.
Подумай…
Життя, життя… А що воно по суті?
Чи це примара, чи образи думок?
Ми власноруч будуємо майбутнє.
Тоді ніким не є отой пророк.
Ми живемо не знаючи, що буде потім:
Хто буде поруч, хто ворог, а хто друг.
Да і не треба знати, це не істотно.
І лиш минуле все поєднує навкруг.
Потрібно жити і не гадать нічого,
Бо кожну мить зміняється життя.
Плани будуєш ти, хвилюєшся. Для чого?
Це не цікаво – знати майбуття.
Зачаєш тексти, думку, поведінку –
І ситуація здається під контролем.
Але властиво всім зробить помилку,
І замість щастя вмить приходить горе.
А ось минуле треба пам`ятати!
Без зайвих слів пригадуєш його:
Твоє дитинство... твої друзі... мати...
Печаль і радість... першая любов...
Ти згадуєш найперші сльози,
Знаходиш суть, причину, зайве слово.
Наше життя бурхливе, як ті грози, -
Та свою помилку ти не повториш знову.
Тебе навчить минуле, що робити.
Майбутнє ж в мене зрівнюється з садом:
Коли з закритими очима садиш квіти,
Тоді побачиш – виросте чи впаде.
(2001)
