Я п'ю весну повільними ковтками
І те́пло розливаються в мені
П'янкі суцвіття лір з післясмаками,
Чуттєво притаманними весні.
Вдихаю свіжий запах її тіла
І соловію піснею-пісень,
А купідони, розім'явши крила,
Розпочинають свій робочий день.
Покірні всі віки плодам їх праці,
— Хто вперше скуштував, а хто згадав
Асортимент інтимних інтонацій,
А дехто в ньому й зовсім заблукав...
Я сольфеджую нотність атмосфери,
Імпровізую з рифами бажань,
Несуть мене крилаті волонтери
У напрямках нечуваних пізнань...
Зірки — наш безлімітний навігатор,
В нічному небі затишок вогнів,
На цілий всесвіт — зе́ро плагіату!
Тут жодна не дублюється — о ні.
І поки крізь туман повзе похмілля
З кайданами гіркої пелени,
Я п'ю весну до дна, до божевілля,
Я захмелів безмірно від весни!
