Ми – є, ми тут, на цій Землі.
Ми не пласкі фігури на стіні
І на яву, не уві сні,
Під струнами сонця, а не в тіні.
В нас є знання та розум, аби чомусь навчитись.
В нас є тепло, аби відчути ніжність.
В нас є воля, гідність, дух, аби не приручитись.
В нас є лиш мить, щоб осягнути вічність.
Ми прагнемо до чогось, хапаємо можливості,
Щоб проявить себе та залишити слід,
Намагаємось не втрачать пильності й рухливості,
Аби безтямно не розтануть, ніби лід.
Ми додержуємось звичаїв, традицій,
Які з давніх-давен наші предки на своїх місцях ще розгортали,
У майбутнє не шкодуєм інвестицій,
Аби чиїсь фантазії, проекти корисними реально стали.
Ми обираєм майже все, окрім родини та країни,
І хочем бачить їх здоровими та сильними,
Аби ворог хитро не напав та не викривив руїни,
Аби завжди були незламними та вільними.
Хтось думає: «Чому я тут, не там, що ця держава спроможна мені дати?», –
Яке хибне та недоречне запитання,
Якби інакше: «Я готовий за неї битись і багато що їй віддати»,
То не зникали б заможність та процвітання.
Ми виховуєм майбутнє покоління,
Даруємо любов, прищеплюєм розуміння та цікавість.
Не бажаєм глобального потепління,
Та більшість до природи проявляє нахабність та лукавість.
Ми самі щоденно шкодим їй, не помічаючи цього,
Десь глобально, десь локально, десь неявно, десь частково.
Та без неї не було би нас, ані її, ані його.
І всі ці катаклізми не виникають випадково.
Ми не янголи небесні, але й не звірі,
В контактах з іншими карбуєм толерантність та повагу,
Сім'ю будуєм у коханні та довірі
І в усьому стійку, а не хитку шукаєм рівновагу.
Більшість рветься до комфортного, заможного, кращого життя,
Буває, не цінуючи того, що має,
А як жорсткі причини заберуть чиєсь близьке серце биття –
Гнів через миті втрачені в собі тримає.
Нам буває складно пройти десь перші кроки,
Боротись з чимось, здійматись до своєї цілі:
Заважають різкі, брутальні, штучні блоки
І морозять негаразди, ніби заметілі.
Нам різні люди зустрічаються на власному шляху,
Одні рідними чи друзями на все життя стають,
Інші збивають нас чи трощать діри в «нашому даху»,
А ще якісь мимо пролетять й, як сніги, розтануть.
Наше життя – суцільна й безперервна боротьба
За кожне рішення, за кожен вибір, за кожен шанс.
Новітні перешкоди нам підкидує доба –
І в цьому ритмі доволі важко втримати баланс.
Когось чарують, манять, хвилюють чи лякають таємниці,
А хтось у пошуках незримих відкриттів.
Когось захоплюють, дратують або ж сповільнюють дрібниці,
А інших тягне до чуттєвих відчуттів.
Ми краєчком ока заглядаєм в невідоме, гостримо прогнози,
Бажаєм знати, що на нас чекає далі,
Разом докладаємо зусиль, аби ліквідувати всі загрози,
І деколи геть не зважаєм на деталі.
Нас муштрують, дратують, скручують проблеми.
Вони невтомно бродять за нами по п'ятах.
Ми щоденно дискутуємо на різні теми,
Але є знавцями тільки в деяких речах.
Ми – штрихи та фарби на полотнах нашої культури,
Креслимо споруди величної, вигадної та дивовижної краси,
Поринаємо в безмежний океан літератури
І хочемо, аби не зникли всі ці твори, як крапельки ранкової роси.
До наших послуг тут і зараз безліч інструментів,
Аби щось яскраве відтворити.
Ми з'єднуєм та розщеплюєм безліч компонентів,
Аби неповторне щось створити.
Ми уже й не уявляємо свого життя без Інтернету,
Без сучасних гаджетів, приладь, програм.
Всесвітнім павутинням обплетено усю нашу планету,
В якого внесено безліч панорам.
І кожен з нас – це Всесвіт унікальний, своєрідний:
Свої вподобання, темперамент,
Для когось геть чужий, незнаний, а для когось рідний.
Кожен вишиває свій орнамент.
Хтось чесний, щирий, чудовий, добрий,
Інший злий, підступний, хитрий та мінливий.
Хтось завзятий, впертий та хоробрий,
Інший боязкий, нервовий та вразливий.
У когось проглядається кілька цих якостей.
У шафі в кожного свої заховані скелети.
У когось більше витримки, а в когось – слабкостей,
Свої стрімкі або ж повільні падіння та злети.
Іноді так хочеться усе відкинути, про все забути,
Мов невагомий та невпинний час безжально так пече,
Нікого та нічого не бачити, не слухати й не бути,
Але ж від незгод та випробувань ніхто з нас не втече.
Але майже кожен з нас може все з чистого аркуша, заново почати,
Дбать про головне і не зважати на дрібниці,
Навпростець пливти за мріями своїми, а не споглядать з моста й кричати,
Але так на світі чинять тільки одиниці.
Ми встановлюєм права, обов'язки й закони.
Одні живуть так сяк, інші – за чітко розробленим розкладом.
Хтось часто порушує чи зрушує канони,
Щось склеює, ріже чи женеться за черговим новим поглядом.
Одні речі нас захоплюють, інші дуже дратують,
Є такі, які допомагають нам чи заважають.
Одні люди заспокоюють, інші на нас лютують,
Є такі, які думки чи працю інших зневажають.
Нас оточують стіни, зелень, сплави, скло, асфальт –
До цих бар’єрів усі давно вже звикли.
Нам посміхаються з екранів чи з газетних шпальт.
І ми щось робим, аби вони не зникли.
В кожного своє щастя шалене й блискуче,
Яке хтось тут, там знаходить, губить чи шукає.
Для кожного своє сонце сяє сліпуче,
Яке заходить, сходить чи в інше проникає.
Для когось найбільша цінність – спокій, а для когось – воля.
Один ув'язнений сидить,
Другий чекає тупо, коли ж йому всміхнеться доля,
Третій же блукає чи спить.
Ми самі розігруєм різні драми та комедії.
І в кожного своя вже визначена роль.
Деякі безглузді вчинки призводять до трагедії.
Десь царює хаос, а десь – стійкий контроль.
Ми щодня, щомиті щось вирішуєм,
Диктуємо формати, норми, межі,
Десь щось з'єднуєм, а щось розкришуєм,
Розпалюєм чи гасимо пожежі.
Ми щодня креслимо та шліфуємо контакти,
Розбираємо свої буденні справи,
Плануємо та редагуємо якісь контракти,
Створюєм коштовні та дешеві сплави.
Для кожного із нас свої розстелені дороги –
Хтось спиняється, звертає, а хтось мчить вперед, до кінця, до перемоги.
Хтось просить щось, не в змозі сам перепливти пороги, –
Хтось відрікається безсило, а хтось простягає руку допомоги.
Хтось весь час і повсюди поспішає,
Інший же когось чи чогось чекає.
Хтось щось майструє або ж прикрашає,
Інший же від чогось відволікає.
Хтось потребує жменьку уваги, інший же тягнеться до влади.
Хтось плекає вірність, інший же розпускає зраду.
Хтось геть не терпить критики, інший же занотовує поради.
Когось брехня дурманить, інший же копає правду.
У кожного із нас свої смуток, відчай, страх та горе,
Які тривожать, колють, ранять чи цінне забирають.
Різна робота: в когось крапля, а в когось ціле море.
Хтось веде її професійно, а інші з нею грають.
Ми вирощуєм, збираємо найрізноманітніше насіння,
В офіційних рамках та аспектах множимо конструктивність.
Скрізь, де б ми не були, розсаджуєм, поширюєм своє коріння,
В творчих пошуках та задумах розкладаєм креативність.
Ми ростем, буянимо та в'янем, немов чудовий цвіт.
І кожен з нас такий, як є, хоч в змозі стать інакшим.
Ми не можемо відразу й повністю змінити цілий світ,
Та в наших силах все ж його зробити трошки кращим.
08.02.2016
ID:
840595
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.07.2019 21:41:17
© дата внесення змiн: 01.07.2019 21:41:17
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
