В темряві снів
кучерявих синів
дубків молодих
подих останній весни…
Весели мене братику
гумор останній мій постріл.
Мій постриг в хвилину
мовчання.
Зізнання в коханні до рідного
слова,
що мати поклала у скриньку.
Скинь зайве!
Зайде й до нас
свято не прохане,
не оране й не сіяне.
Без броду у воду!
Течії не зупинитися.
Де похмелитися
від жаги до життя,
яке обірвала війна…
Вій на мене вітер братику
витри сльози матері,
що лежать калиною
на білосніжній скатерті…
