Закінчувалась літня пора, а з нею і канікули для учнів-звірят. Ворон, білка та їжак, котрі жили в одному з районів великого Карпатського лісу і дружили між собою з малих літ, мали йти до 1 класу Лісової школи. Батьки купили їм уже все необхідне для занять – гарний одяг, зручне взуття, ранці, ручки, олівці, фарби, пензлі, зошити, лінійки та інше. Мама-ворона придбала синові всі ці речі у супермаркеті «Під дубом». Вона купила своєму Чорнопернику чорний ранець і чорний костюм, щоб її син був непомітним серед дерев, на які часто люблять сідати, для птахів-хижаків, таких, наприклад, як яструби, котрі можуть зробити дітям-воронятам кривду. Тато-білкун замовив все необхідне для навчання в школі доні Пухнастохвостій в інтернет-магазині «Розетка». Наплічник на родинній раді вирішили брати помаранчевого кольору. А їжачку Колючці батьки придбали ранець сірої барви, купили його, як і інше шкільне приладдя, на ринку, суботнього дня, під час великого розпродажу. Діти раділи обновкам. Вони з нетерпінням чекали свята Першого дзвоника.
І ось цей день настав. 1 вересня всі учні Лісової школи зібралися на її подвір’ї, щоб відбути святкову лінійку. Чорноперний, Пухнастохвоста та Колючка стояли перед входом до школи в рядах першокласників – радісні, гарно зачесані та вбрані. Коли під кінець заходу ведмежа Ревун дало дзвінок, вчителька пані Сова повела своїх щойно посвячених в учні дітей до класу. Перший день був для них не надто важким. Новоприбулі знайомилися зі вчителькою та самі між собою. Говорили про Карпатський ліс, про його важливість і проблеми. Ну, а з другого дня розпочалось, власне, навчання. Пані Сова була строгою вчителькою. Вона хотіла, щоб її учні все вміли, все знали, гарно поводились. Вчителька сказала дітям, що її потрібно уважно слухати на уроці, не крутитися, не бігати по класі під час навчання, не говорити одне з одним, не їсти яблук, горіхів чи чогось іншого, а тільки працювати, бо без труда нема плода. Ворон так і робив, як вона казала. Чорнопернику було цікаво у школі. Він з головою занурився в навчальний процес – вчив букви, цифри, малював, співав, ліпив, відповідав правильно на всі питання, які задавала пані Сова, красиво виводив всілякі палички та кружечки. Їжакові навчання давалося важче, але він, дивлячись на успіхи друга ворона, вирішив і собі чогось досягти, старався зі всіх сил і через якийсь час Колючці почала вдаватися наука. Пані Сова, бачачи старанність їжака, завжди підтримувала його, хвалила. А ось білка ніяк не могла гармонійно влитися в навчальний процес. Їй хотілося весь час стрибати, бігати, щось гризти зубами, а вчителька цього не дозволяла робити на уроці. В голові Пухнастохвостої роїлися лише думки про перерву, про дім, про ліс, і тому вона не могла запам’ятати жодної букви, жодної цифри. Через три місяці від початку навчання всі учні в класі вже почали читати складами, а бвлка вивчила тільки дві букви: «а» та «бе». Скільки пані Сова не просила її бути уважною, інколи навіть хмурила брови, коли бачила, що Пухнастохвоста дивиться під парту чи у вікно, а не на дошку, їй ніяк не вдавалося заохотити білку до науки. На одній із перерв вовчиця Оскал, яку Пухнастохвоста з необережності вдарила хвостом, коли йшла до їдальні, назвала нездарою. Не сподобались ці слова білці. Прийшла вона додому і сказала батькам: «Більше я до школи не піду!» «Чому?» «Я нездара. Я не люблю школи. Вона мені ні до чого. Без неї проживу». І не пішла. Як не просили батьки, як не пояснювали, що наука в ліс не веде, а з лісу виводить, нічого не допомогло.
Минув навчальний рік. Ворон і їжак закінчили 1 клас і поїхали в літній табір на море. Білка залишилася сама. Сумно було їй, але що поробиш, в табір беруть лише школярів.
Якось батьки пішли на роботу, а Пухнастохвоста залишилася в хаті-дуплі сама. Сиділа собі на кріслі, дивилася мультик про синицю та горобця. Раптом хтось постукав у двері. Білка заглянула у віко і побачила на порозі поштарку-сороку. Відчинила їй. Та вручила малій замовний лист, попросила тільки підпис поставити у відомості про те, що їй він доставлений. Пухнастохвоста намалювала якусь закарлючку в місці, на яке вказала сорока, вхопила лист і влетіла з ним до хати. Над столом розпечатала, а прочитати не може. Вискочила з листом надвір. А тут якраз Оскал іде з грибами в торбині.
- А чого ти не поїхала до літнього табору? – спитала її.
- Мені не можна на сонце. Я хвора.
- Захворіла через те, що мене обізвала нездарою?
- У мене ще до того були проблеми – зі серцем.
- А-а-а! Слухай, прочитай мені листа.
- Сама собі прочитай.
- Я не вмію.
- До школи треба ходити.
- Не хочу.
- А я не хочу тобі читати.
- Злюка!
- Гаразд, не обзивайся, давай свого листа.
Дала білка листа вовчиці. Та прочитала, там було написано таке.
Шановна родино!
Я, білкун Гострозуб, перешлю 1 мільйон доларів тому з родичів, хто першим зможе зв’язатися зі мною і привітати мене з ювілеєм. Телефонуйте на номер 300309 о 12: 00.
«Везе ж неукам…, - подумала Оскал і вирішила дещо змінити текст. Вона прочитала Пухнастохвостій його так.
Шановна родино!
Я, білкун Гострозуб, перешлю 1 мільйон доларів тому з родичів, хто першим зможе зв’язатися зі мною і привітати мене з ювілеєм. Телефонуйте на номер 300309 о 14: 00.
- Невже це правда? – перепитала Пухнастохвоста.
- Тут так написано. Ну, я пішла, гриби треба чистити й варити.
Білка зателефонувала мамі. Та прийшла на обід о 13: 10. Прочитала листа і за голову вхопилася.
- Треба ж було телефонувати о 12:00!
- А Оскал , здається, сказала, що о 14:00.
- Якби ти вміла читати, то не покладалася б на інших. Ми могли б, якщо би вчасно зателефонували, отримати великі гроші. За них купити новий дім, меблі, зайнятися власним бізнесом – вирощуванням горіхів. Але через твою неграмотність лишилася з носом.
Опустила низько голову Пухнастохвоста.
- Пробачте мені, - мовила. – Я таки повна нездара.
- Доню, ти не нездара. Кожен може досягнути успіху, якщо дуже цього захоче, як буде терпеливо йти до своєї мети. Пам’ятай, що без хотіння, нема везіння.
- Здається, я зрозуміла. Я піду до школи і буду старанною ученицею.
- Гаразд. А все, що нам потрібно, ми ще собі заробимо.
Через місяць до лісу повернулися їжак із вороном. Білка попросила їх позайматися з нею. Друзі погодились. До кінця літа Пухнастохвоста вже читала по складах, знала цифри, розв’язувала приклади. На прохання батьків після невеличкого іспиту, який їй влаштувала дирекція загальноосвітнього навчального закладу, Пухнастохвосту взяли до 2 класу Лісової школи. В ній і поза нею їжак, білка та ворон завжди трималися купи, підтримували одне одного в усьому. Колючка та Чорноперник помагали, коли була потреба, Пухнастохвостій в навчанні. Другий клас усі закінчили успішно.
ID:
843545
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 30.07.2019 16:01:20
© дата внесення змiн: 30.07.2019 17:42:14
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже повчально. 
А друзів мати - справа швидше зрушить з місця.. 
На добраніч! 
