Вечір. З пера на тканину душі
Плямою впала густа порожнина,
Чорна, волога, мов стигла ожина,
Що провисіла весь день на кущі.
Впала і бризками вкрила мій шлях,
Оком одним зазирнула крізь неї,
Там були хмари і контури Геї,
Що оберталась у срібних зірках.
В парку побачила твій силует,
Темно-кавові примружені очі,
Сонце, яке віддавалося ночі,
Всесвіту тло у мережках планет.
Стерла чорнило з тканини душі,
В кошик зібрала суху порожнину,
Наче обсипану чорну ожину,
Що колись зріла весь день на кущі.
***
