Перелітні птахи відспівали впокоєне літо,
На литво огорож нанизалася жовта листва,
Пересохлі джерела ставку наказали – міліти,
Натягається лід і рахунок тепер – день за два.
Лебедина сім'я відлітає у вирій остання,
Обертається й кличе своє однокриле дитя,
Що у хроніках ставу лишилося знаком питання,
Де товстішає крига – там тоншає смужка життя.
І щоніч до води, як на прощу, приходить лисиця,
Не лисиця, а так, зголодніле руде лисича.
І тоді їм обом до світанку тривожно не спиться,
І обом їм з дорідного явору сови сичать.
Спорожнілий ставок затискає холодні обійми,
То Господні творіння негода рубає з плеча –
Нічиє лебедя потрапляє до гусей у прийми,
А в замерзлих кущах лисичаті згортається час.
І омита дощами, накрита рядном листопаду,
Спочиває земля, бо таке вже у неї єство.
Нескінченна селянська робота далеко позаду
І дітиська в костюмах анге́лів святкують Різдво.
Навесні закурличуть батьки понад гребенем хати,
Де ворожі, як роги, кути у нових подушок.
За городом – болото, немає чому і всихати,
Тільки явір лишився, розбрунився й раптом пожовк.
направду - просто чудово! такі образи, такі вислови оригінальні, барвисті, афористичні. перевірте написання «день за два» та «нескінченна». дивні «дитячі» назвиська, але мені сподобалось
але ж як чудово написано 
