Ось уже й прийшли сороковини,
Як не стало нашої Людмили,-
Матінки найперш, сестри й сусідки,
Радостей і болей її свідків,
І подруг далеких і близьких,
І племіників рідненьких дорогих...
Ми тебе, Людмилко, пам"ятаєм,
Добрим словом часто поминаєм...
Ти жила як ангел - охоронець,
І не прочиляла людям клопіт...
Ти була люб"язна, незлобива,
Про святкове вміло говорила,
Легко було слухать й розмовляти,
Ми без тебе будем сумувати...
Ти була поважна трудівниця,
Спокій тобі, Людо, лише снився...
Відійшла навік відпочивати,
Буде нам тебе не вистачати...
Донечці найважче звісно буде,
Та ти не хвилюйся, наша Людо,
Ми її підтримувати будем,
То ж довірся нам і добрим людям...,
Вже сумною стала твоя хата,
Буде й їй тебе не вистачати...
Спи спокійно, наша ти Людмило,
Земля тобі пухом лебединим...
Ми сьогодні ось, у твоїй хаті,
Прийшли сороковини відзначати...
Не забуть тебе ми обіцяєм,
Царства Небесного тобі бажаєм...
