Ніколи не погляне курка в небо
Без того в неї купа є турбот:
Гребти під себе і клювати треба,
Перериваючи брудний компост.
Є інші у житті приорітети ,
Схилившися клювати черв'яків,
Що більше постаралисьдля планети,
Від цих безглуздих інколи птахів.
Хробак хоч кожен і сліпцем вродився ,
Але завжди він вдячний небесам,
Що дощ рясний на землю часто лився,
І грунт родючий домом йому став.
Від вдячності він розпушив землицю,
Щоб скрізь буяли трав рясні простори,
Щоб знов родила золота пшениця,
І навіть курка завжди була з кормом.
А та його вважає за нікчему,
Нема в думках "спасибі" за ту працю
Клює й гребе вона собі щоденно,
Їй не до неба ввечері і вранці.
Не має вона крил легких, летючих,
І пір'я її розкішшю не сягає,
Не має вона голос дзвінкий, звучний,
А черв'яка сліпого роздирає.
Бувають й люди інколи як кури,
І клюнути когось для них розвага,
Грозяться злісно здерти з когось шкуру,
Як проти них не виявить відваги.
Гребуть і дбають лиш про свій достаток,
Й нікчемна їх талантів собівартість,
Нічого не лишать по собі в спадок,
Й не викажуть ніколи небу вдячність.
А нам потрібно в світ нести лиш користь,
Добро , щоб всі не стали ми курми,
А в першу чергу мали свою совість
І завжди залишалися людьми.
