Оригінал (М. Пушкіна)
ЗОВ БАБОЧКИ
Где тот человек, с которым можно просто молчать?
Не спорить о судьбах мира, о поисках смысла жизни,
Могут гореть в небе звезды, может лампочка тускло мигать,
Может свеча выдавать свои восковые капризы…
Мы будем молчать с таким человеком,
Мы будем молчать
И услышим Зов Бабочки
Из пространства Волшебного Времени.
Она приносит золотистую пыль
Из глухой тишины и отчаянной темени,
Мы сдуваем ее с ладоней – прочь гоним,
Мы с тобой так глупы!
И всё тише Зов Бабочки.
Где тот человек, с которым можно невидимым стать,
Уметь проходить сквозь стены, не знать любопытных взглядов?
Может кричать полнолуние, болью Пилата рыдать,
Может собака цепь рвать, похмелью хозяина рада.
Так с кем же есть шанс невидимым стать,
Невидимым стать?
И услышать Зов Бабочки
Из пространства Волшебного Времени.
Она приносит золотистую пыль
Из глухой тишины и отчаянной темени,
Мы сдуваем ее с ладоней – прочь гоним,
Мы с тобой так глупы!
И все тише Зов Бабочки.
Всего лишь молчать, всего лишь –
Невидимым стать!
И слушать Зов Бабочки
Из пространства Волшебного Времени.
Она приносит золотистую пыль
Из глухой тишины и отчаянной темени,
Мы сдуваем ее с ладоней – прочь гоним,
Мы с тобой так глупы!
И все тише Зов Бабочки.
КОДА:
Молчаливы. Невидимы.
Невидимы и молчаливы.
Под ногами хрустит не песок. Не стекло.
Прозрачные хрупкие крылья.
Зов тысяч бабочек растоптан легко.
С улыбкой.
На подошвах ботинок –
Дар давно позабытых богов.
...Бессмертие.
Переклад
Людина де та, з якою я би просто мовчав?
Про світ би не вів я спору, і сенсу життя не шукав би
Можуть зірки миготіти, може лампочка,.. може свіча
Видати нам воскові свої забаганки і фарби
Мовчати з такою людиною разом
Ми будемо й так
Зов метелика вчуємо
Із чарівного часу та простору.
Він золотавий рясно носить нам пил
Із глухої тиші і пітьми відчайдушної
Його прагнемо здути з долонь невтомно
Нерозумні так ми!
Й зов метелика слабшає!
Людина де та, з якою б(и) я невидимим став,
Крізь сті́ни пройти зумів би, і повз допитливий погляд.
Най би кричав повний місяць і болем Пілата ридав,
Радо пес би ланцюг рвав, хазяїн коли знепритомнів
(Рвав би пес ланцюг радо, хазяїн коли знепритомнів)
Так з ким стати є невидимим шанс,
Невидимим шанс?!
Й зов метелика вчути нам?
Із чарівного часу та Простору
Він золотавий рясно носить нам пил
Із глухої тиші і пітьми відчайдушної
Його прагнемо здути з долонь невтомно
Нерозумні так ми!
Й зов метелика слабшає!
Мовчати лише, невидимим
стати лише!
Зов метелика слухати
Із чарівного часу та Простору.
Він золотавий рясно носить нам пил
Із глухої тиші і пітьми відчайдушної
Його прагнемо здути з долонь невтомно
Нерозумні так ми!
Й зов метелика слабшає!
КОДА:
Мовчазні та невидимі
Невидимі та мовчазні
Під ногами хрустить не пісок і не скло
А крила тендітні й прозорі
Тисяч метеликів розтоптано зов
З посмішкою
На підошвах взуттівок
Дар богів позабутих давно.
...Безсмертя
