Воно буває велике - велике
І ні за що його не сховати,
А буває ну зовсім маленьке,
Годі навіть у руки узяти.
І вислизає кудись постійно,
І не червоне, а якесь блякле,
Та позирає на інших манірно,
Топчучи чиїсь клятви ...
Воно буває замерзле, незриме
І годі комусь таке розтопити,
І раптом йому подарують рими,
І тоді рими можуть убити ...
Воно буває мов ціла планета,
І навіть годі таке обійняти,
Приносять чужинці яскраві букети,
Такі, що їх неможливо не взяти ...
Буває навіть, воно вибухає,
І розлітається на усі боки,
І ось його тепер більше немає,
Гелгочуть збентежено п'яні сороки ...
Буває, що більше там того немає,
Що можна було б подарувати,
Лиш кілька горняток кави чи чаю,
І може знову кудись мандрувати ...
Раптово частинку колишню знаходить,
Раптово третю, четверту, сьому,
І розуміє, що там, де все в дірках,
Колись поставили тільки кому ...