|
Кожен знає й повинен знати,
Слава буде панувати,
Героїчна слава з роду,
Українського народу.
Хочеш вір, хочеш не вір,
Все почалось з пишних гір,
З морів, річок, лісів, степів,
Гаїв, дібров, полів й лугів,
З відважних героїв козаків,
Усе сказав я, що хотів.
Були часи колись то славні
Для України й страшні.
Тому що вороги безщадні,
Трощили нас з усіх сторін.
На захід Польща нападала
І мирний нарід убивала,
За схід москалі вхопились,
Землі їм видно не хватило,
А з півдня татари гнали,
Усе в дорозі руйнували,
Та ще Литва чогось вчепилась,
Хвала Богу, що відступилась.
О це були часи руїни
Для Неньки матері країни,
Козацтво сил вже не мало
І ледве, ледве край спасало.
Уже не знали, що діяти,
Як землю рідну захищати.
І ось зібралися гетьмани
Усе братство й отамани
Та скільки їх немає ради,
Усі чекають, ждуть наради,
Коли нарешті всі зібрались
То ця нарада розпочалась.
І вирішило усе козацтво,
Уся верхівка і все братство,
Що слід негайно вирушати,
Союзників собі шукати.
Не було це просте завдання,
Складне у нього виконання
І головним грека дали,
Енеєм цього хлопця звали.
Не те, що повністю він грек,
Такий собі був чебурек.
Його мати в Україні жила,
Від грека сина народила,
А сам то хлопець був моторний,
Щоправда, був він трохи чорний
І вуса дуже чорні мав,
Козацьким сином ся назвав.
Але він добрий був і милий,
Душею й серцем дуже щирий,
Тай годі вже про це мовляти,
Потрібно в подорож рушати.
А подорож була далека
До батька Енея, короля греків,
Метою цього завдання,
Було козаччини прохання,
Щоб Греція нам поміч дала,
Велику армію прислала.
І от подався Еней в дорогу,
Не сам, а з козаками слава Богу.
Тому, що те, що їх чекало,
Вони собі й не уявляли.
Тільки рушили в похід,
Москалі забрали схід
І татари на них напали,
Тільки скоро пошкодували,
Повтікали бусурмани,
Так вам треба баклажани,
Вже на заході вони,
А тут бач, як ті орли
Розпустили свої сраки,
Та кажу я вам поляки
І у бій ся подали.
Довго бились помирали,
Шаблі раз у раз блищали
Та так сильно заблищали,
Що поляки полягли.
І рушили далі козаки в Європу,
Але зненацька десь там з боку,
Обступила їх отара,
Військ ворожих чорна хмара.
Почалась нерівна битва,
Не поможе тут молитва,
Але диво, диво сталось,
Сили козаки набрались
І почали всіх трощити,
Без пощади смертно бити
І здобули перемогу,
Слава їм і слава Богу,
Та так мало їх залишилось,
Що аж серце зажурилось,
Енея ледь не вбили.
Що прокляті наробили,
Добре хоч, що ще живий,
А то б був похід марний.
Взяли парубка цього
І подалися в дорогу,
А голодні та їй Богу,
Бачать «янголи святі»
Грецькі люди золоті,
Що з рибалки повертались,
Вслід за ними вони подались.
Бігли з радості кричали
І Еней почав кричати:
"Παρακαλώ περιμένετε - прошу чекати".
Ці почули свою мову,
Аж відняло їм промову,
Еней Анхізів промовляли,
Відразу парубка обняли,
Почали його питати,
Де ти став так пропадати?
Еней веселий повний сміху,
Зрадів підстрибнув на потіху,
Почав усе розповідати.
Почувши це все, греки,
Здивовано розкрили пащеки,
Не знали, що й сказати,
Не їм все тут рішати
І повели їх до Анхіза.
Чудове місто, красивий край,
Здавалося, що це є рай,
Як тут всі добре поживають
І як культурно їх вітають,
Які жінки тут є красиві,
Мов Афродіта чорнобриві,
Як квіти, що цвітуть у полі,
Як птиці, що летять на волі.
Тут горя і ніхто не знає,
Анхіз із замка виглядає,
Неначе щось він відчуває
І як побачив свого сина,
Він кинувся йому на спину,
Почав прощення благати
І на коліна став вклякати.
"Прости мене мій любий сину,
Пробач мені моя дитино,
За те, що підло поступив,
Тебе у злиднях залишив".
Еней обняв старого батька,
"Не плач прошу тебе, будь ласка
Я все тобі прощаю
І в тебе помочі благаю".
"Усе, що хочеш любий сину,
Усе віддам тобі дитино,
Це все твоє бери,
Ходи ж до трону підійди,
Я з трону зійду я зійду,
Тобі корону натягну".
"Не треба батьку твого трону
Не хочу я золоту корону,
Я хочу край свій захистити
Де ми б могли з тобою жити".
"Я все зроблю, ти лиш скажи".
Еней ще раз обняв старого
І сів на троні біля нього
І все детально розказав.
Анхіз послухав все серйозно,
Піднявся і сказав грізно:
"Від нині ми одна сім'я
І будемо разом мов рідня".
Союз греки підписали,
Енеїда його назвали,
На честь славного Енея,
Я то думав Прометея.
А після цього всі гуляли,
Сивуху пили, оселедцем заїдали,
Та врешті решт ся спам'ятали.
І підняли всіх на ноги,
Час же браття нам в дорогу,
Час до бою вирушати,
Україну визволяти.
Зібралось багато греків
Їх тут море мов ацтеків,
Еней з Анхізом мечі підняли
І разом голосно сказали:
"Ми тут для того, щоб вороги
Ніколи не робили нам біди
Щоб наші діти в мирі жили,
А предки на небі не тужили".
І рушили в Україну,
На нашу з вами Батьківщину,
Дорога була довга, але й мила
Ніяка зла ворожа сила
У бій на них не наступила
Тому, що дуже добре знала,
Що значить сила козаків
Та грецьких мужніх вояків.
Ввійшли герої в Україну,
А наша ненька у руїні,
Її грабують і руйнують
І мирний нарід наш катують
Не мають козаки вже сили,
Останні віддають краплини,
Своєї крові молодої,
Відважної, чистої, святої,
В останній бій ся подали
На Польщу наші соколи
Почали хоробро нападати
І рідний захід визволяти.
Не мали вже вони надії,
Що збудуться їх вічні мрії
І що підмога до них прибуде,
Не буде щастя в нас, не буде.
Вмирають наші соколи,
Вбивають їх люті орли,
Поляки наших обточили
І ще б хвилина, їх убили б.
Аж тут Еней почав кричати:
«Готуймося браття у бій наступати!»
Вороги зі страху і переполоху,
Не знали, що діється і потроху,
Почали хто куди втікати,
Не повірить рідна мати
Ми здобули перемогу
Слава всім святим і Богу.
А тим часом таке творилось,
Що нікому б не приснилось.
Татарське військо й москалі
Рушили зі східної землі.
Їх сотні тисяч, вони скажені,
Біжать на захід мов навіжені.
Щоб козацтво розгромити
І греків собі підкорити.
Почалася буря і над небом всім,
Сховалося сонце і вдарив грім,
Зустрілись війська і дві сили
Відразу в бій наступили.
Почалась різанина,
Беззупинна стрілянина,
Шаблі раз у раз блищали,
Ріки крові протікали,
Гарматний вистріл ззаду чувся,
Еней одразу обернувся,
А там поляки наступають,
Страху прокляті вже не мають,
Ще й підмогу понасилали
Ну все хлопці ми пропали!
«Не здавайтесь соколи» -
Анхіз крикнув, як ніколи
Хоч на смерть нам іти,
Але дійдемо до мети.
І підняли шаблі вгору
Славні наші герої
Та подалися у битву
Із бажанням волі.
Сильно били блискавиці,
І між шаблями іскриці
Так дзвеніли наче дзвін,
Біжить Анхіз і його загін,
А польське військо відступає,
Гармати свої залишає
Бо відчули на собі силу,
Тих хто любить Україну.
Вже ніч пройшла
Над ранок туман,
А битва все йшла
І кричав отаман
Смерть накрила ціле поле,
Повно мертвих, справжнє горе
Гармати польські захопили,
Усіх поляків положили,
Лишилось їх дуже мало
І сонце вже встало,
Почало ясно сіяти
Усюди хаос і загибель,
Земля рідна плаче.
Татари розбиті, а нас
Половина лягла і душа ридає
Вбиває ворога Еней вбиває
І нічого він не знає,
Що батько лежить й помирає.
Упав Анхіз і повно крові
Не вимовить він навіть слова,
Еней старенького обняв,
Анхіз при смерті сказав:
«Врятуй себе, врятуй країну!
Не дай їй впасти у руїну.
І про народ мій пам'ятай
Прощай синочку прощавай».
Жага помсти, жага волі
Жага за мир і кращу долю
Проснулась в наших вояків
Вони пішли на ворогів.
Усіх вбивали, умирали
Самі ж болю не відчували.
І закінчилась велика битва
Тепер поможе нам молитва,
Щоб країну відродити,
Щоб братів похоронити
Дякувати Господу Богу,
За цю перемогу,
За загиблими не сумуймо,
Пам'ятаймо і шануймо
Як вони здобули волю,
Тепер Україна заживе в спокою.
Прошу сильно не судити, оскільки вірш був написаний, декаду тому, коли мені було 16 років. Але я думаю він має право на життя.
ID:
859622
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.12.2019 13:50:11
© дата внесення змiн: 29.12.2019 13:50:11
автор: Юрій Мельничок
Вкажіть причину вашої скарги
|
Тільки, зробіть посилання на 
