Буває читаю той лист, він найперший!
Буває знаходжу в нім істини мить!
Пробач, що не вмію писати ці вірші,
Але лиш для тебе майструю я їх!
Дістали поразки, їх наслідки, біль,
Так хочеться просто закинути в прірву.
Всі мої здобутки за всі ці роки,
Втекти і забути про спогади й віру.
Набридло усе, нерви усі,
Злетіли прямісінько в небо.
І десь з висоти близь кілометрів сім,
Звалилися прямо у пекло!
Але вже обридло киснути, нить,
Вже час підійматись з колін, не боятись.
Пробити дорогу в цей проклятий світ,
Забути про біль, всі тривоги й нещастя.
Я твердо стою на ногах, не лякайся,
Під світ не прогнуся я з роду-віків.
В цій битві на нас вже очікує щастя,
Ми йдемо, готуйся у новий похід!